Пiдтримати

Фінансування сектору протидії корупції міжнародними організаціями дозволяє нам залучати необхідні для реалізації наших кампаній та проектів кошти.

  • Онлайн-переказ через систему LiqPay (ПриватБанку)

Експертки ACREC Оксана Гус та Олександра Койдель провели лекцію на тему «Корупція як чорна скриня»

27-го листопада в Київській школі економіки відбулась лекція консультанта з розвитку, координатора аналітичного напрямку ACREC Оксани Гус та аспірантки Берлінської Школи Транснаціональних Студій при Вільному Університеті Берліну Олександри Койдель на тему «Корупція як чорна скриня: роль прихованих припущень і політичних мотивів у визначенні корупції і боротьби з нею».

Під час лекції слухачі дізнались про різні підходи до пояснення причин корупції як явища та поринули у питання ролі інтерпретацій корупції в контексті політичного домінування.

Зокрема, експертки розповіли про існування базових парадигм, які пояснюють причини існування корупції у суспільстві: з точки зору моралі, раціональної поведінки, системи, та культури.

Так, в рамках першої парадигми корупція розглядається як моральна похибка, а її причини криються у «зіпсованій особистості». Таке бачення корупції призводить до відповідного бачення способів подолання цього явища – а саме, шляхом покарання конкретної особи. На думку Оксани Гус, цей підхід має вагомі недоліки. Пояснюються вони тим, що аналізуючи корупцію як явище, ми не можемо бути впевнені – чи дійсно тільки індивід впливає на структуру або ж і сама структура здатна чинити вплив на індивіда.

З цього випливає другий підхід до пояснення корупції – такий, що обґрунтовує причини корупції крізь призму раціональної поведінки акторів. Даний підхід базується на економічній логіці суспільно-політичних відносин та пояснюється за допомогою теорії принципала і агента. Згідно з підходом, пояснює експертка, принципал (політики) призначають агентів (виконавців) задля того, щоб заручитись підтримкою населення та забезпечити політичну стабільність. Однак, проблема полягає у тому, що принципал не здатен контролювати агентів, які завжди намагаються отримати вигоду, –  тим більше за умови відсутності прозорості, яка зумовлює асиметрію в інформації.

Таким чином, згідно з підходом корупцію можна уявити за формулою Роберта Клітгаарта, в якій вона дорівнює: «монополія + дискреція – підзвітність». Звідси випливають і протилежні корупції умови її подолання – «здоровий ринок + регулювання + прозорість». Мінус підходу, вважає пані Оксана, полягає в тому, що за ним всі антикорупційні дії сконцентровано на контролі. В свою чергу, контроль як інструмент не є ефективним в країнах що розвиваються, адже в таких державах контроль ускладняється через корумпованість самого принципала.

В рамках третьої парадигми корупція представляє собою систему. Саме цей підхід, з позиції експерток, найбільше відповідає українським реаліям. За ним, держава зазвичай функціонує як бізнес, для цілей якого релевантним є розвиток у бік централізації влади та авторитаризму. Але що робити у такий ситуації? – Розширювати доступ до системи, – зазначають лекторки. Однак, і цей підхід не є ідеальним через так звані «химери демократії» та приховані форми авторитаризму.

В свою чергу, культурний підхід переносить корупцію до категорії культурних норм суспільства, які складно викорінити, а тому так само проблематично запропонувати конкретні антикорупційні дії.

Тож, чи існує єдиний підхід до розуміння корупції як явища? – Вочевидь, ні. Але що заважає концептуалізувати корупцію?

На думку Оксани Гус, чи не найбільшу роль в цьому відіграють так звані «пусті поняття» у дискурсі, що призводить до розуміння корупції як негативу без чіткого обґрунтування її значення, а значить унеможливлює пошук чітких дій боротьби з нею.

Саме тут, впевнена експертка,  до гри вступають приховані мотиви політичних акторів, які користуються неоднозначним, непостійним та, водночас, нормативним характером поняття корупції для маніпулювання та втілення власних інтересів. У такий спосіб, різні значення корупції використовуються як інструменти для створення антикорупційної політики з метою підсилення політичного домінування президента і обмеження впливу його опонентів.

Наостанок, лекторки рефлексували на тему існуючої ситуації в Україні, зазначивши що актуальним дискурсом у державі є такий: «вся політика – це корупція». За таких обставин, українське суспільство вимушено виконувати головну антикорупційну роль та виступати продуцентом антикорупційної стратегії.

Однак, навряд чи  така ситуація є здоровою. А чи впливає вона на відношення суспільства до самої антикорупції? На це питання у експерток однозначна відповідь – так. Насправді, за умови негативного ставлення суспільства до корупції як системної та повсюдної проблеми у державі, таке ж ставлення підсвідомо переноситься на сферу антикорупції.

В цьому контексті виникає ключове питання дискусії – чи є антикорупція рішенням у дискурсі, що склався в Україні? Чи здатні ми змінити деструктивний підхід до розуміння корупції в категоріях добра і зла на конструктивний – такий, що є протилежністю корупції за своєю суттю?

Ці та інші питання залишились відкритими, зумовивши жваву дискусію щодо пошуків можливих альтернатив та рішень. За результатами обговорення більшість аудиторії погодилась з необхідністю зміни дискурсу (анти-) корупції у державі та перенесення його в більш позитивне русло на основі побудови якісної політичної системи, відкритого уряду (open government) та підтримки цілісності (integrity).

На завершення, слухачі подякували Оксані Гус та Олександрі Койдель за відкриття нових горизонтів у розумінні прихованих припущень і мотивів у визначенні корупції, а також за отримання підґрунтя для роздумів на тему реконцептуалізації антикорупції як явища.

Лекція відбулась за підтримки Київської школи економіки у партнерстві з ACREC.