Пiдтримати

Фінансування сектору протидії корупції міжнародними організаціями дозволяє нам залучати необхідні для реалізації наших кампаній та проектів кошти.

Експертки ACREC Оксана Гус та Олександра Койдель провели лекцію на тему «Корупція як чорна скриня»

27-го листопада в Київській школі економіки відбулась лекція консультанта з розвитку, координатора аналітичного напрямку ACREC Оксани Гус та аспірантки Берлінської Школи Транснаціональних Студій при Вільному Університеті Берліну Олександри Койдель на тему «Корупція як чорна скриня: роль прихованих припущень і політичних мотивів у визначенні корупції і боротьби з нею».

Під час лекції слухачі дізнались про різні підходи до пояснення причин корупції як явища та поринули у питання ролі інтерпретацій корупції в контексті політичного домінування.

Зокрема, експертки розповіли про існування базових парадигм, які пояснюють причини існування корупції у суспільстві: з точки зору моралі, раціональної поведінки, системи, та культури.

Так, в рамках першої парадигми корупція розглядається як моральна похибка, а її причини криються у «зіпсованій особистості». Таке бачення корупції призводить до відповідного бачення способів подолання цього явища – а саме, шляхом покарання конкретної особи. На думку Оксани Гус, цей підхід має вагомі недоліки. Пояснюються вони тим, що аналізуючи корупцію як явище, ми не можемо бути впевнені – чи дійсно тільки індивід впливає на структуру або ж і сама структура здатна чинити вплив на індивіда.

З цього випливає другий підхід до пояснення корупції – такий, що обґрунтовує причини корупції крізь призму раціональної поведінки акторів. Даний підхід базується на економічній логіці суспільно-політичних відносин та пояснюється за допомогою теорії принципала і агента. Згідно з підходом, пояснює експертка, принципал (політики) призначають агентів (виконавців) задля того, щоб заручитись підтримкою населення та забезпечити політичну стабільність. Однак, проблема полягає у тому, що принципал не здатен контролювати агентів, які завжди намагаються отримати вигоду, –  тим більше за умови відсутності прозорості, яка зумовлює асиметрію в інформації.

Таким чином, згідно з підходом корупцію можна уявити за формулою Роберта Клітгаарта, в якій вона дорівнює: «монополія + дискреція – підзвітність». Звідси випливають і протилежні корупції умови її подолання – «здоровий ринок + регулювання + прозорість». Мінус підходу, вважає пані Оксана, полягає в тому, що за ним всі антикорупційні дії сконцентровано на контролі. В свою чергу, контроль як інструмент не є ефективним в країнах що розвиваються, адже в таких державах контроль ускладняється через корумпованість самого принципала.

В рамках третьої парадигми корупція представляє собою систему. Саме цей підхід, з позиції експерток, найбільше відповідає українським реаліям. За ним, держава зазвичай функціонує як бізнес, для цілей якого релевантним є розвиток у бік централізації влади та авторитаризму. Але що робити у такий ситуації? – Розширювати доступ до системи, – зазначають лекторки. Однак, і цей підхід не є ідеальним через так звані «химери демократії» та приховані форми авторитаризму.

В свою чергу, культурний підхід переносить корупцію до категорії культурних норм суспільства, які складно викорінити, а тому так само проблематично запропонувати конкретні антикорупційні дії.

Тож, чи існує єдиний підхід до розуміння корупції як явища? – Вочевидь, ні. Але що заважає концептуалізувати корупцію?

На думку Оксани Гус, чи не найбільшу роль в цьому відіграють так звані «пусті поняття» у дискурсі, що призводить до розуміння корупції як негативу без чіткого обґрунтування її значення, а значить унеможливлює пошук чітких дій боротьби з нею.

Саме тут, впевнена експертка,  до гри вступають приховані мотиви політичних акторів, які користуються неоднозначним, непостійним та, водночас, нормативним характером поняття корупції для маніпулювання та втілення власних інтересів. У такий спосіб, різні значення корупції використовуються як інструменти для створення антикорупційної політики з метою підсилення політичного домінування президента і обмеження впливу його опонентів.

Наостанок, лекторки рефлексували на тему існуючої ситуації в Україні, зазначивши що актуальним дискурсом у державі є такий: «вся політика – це корупція». За таких обставин, українське суспільство вимушено виконувати головну антикорупційну роль та виступати продуцентом антикорупційної стратегії.

Однак, навряд чи  така ситуація є здоровою. А чи впливає вона на відношення суспільства до самої антикорупції? На це питання у експерток однозначна відповідь – так. Насправді, за умови негативного ставлення суспільства до корупції як системної та повсюдної проблеми у державі, таке ж ставлення підсвідомо переноситься на сферу антикорупції.

В цьому контексті виникає ключове питання дискусії – чи є антикорупція рішенням у дискурсі, що склався в Україні? Чи здатні ми змінити деструктивний підхід до розуміння корупції в категоріях добра і зла на конструктивний – такий, що є протилежністю корупції за своєю суттю?

Ці та інші питання залишились відкритими, зумовивши жваву дискусію щодо пошуків можливих альтернатив та рішень. За результатами обговорення більшість аудиторії погодилась з необхідністю зміни дискурсу (анти-) корупції у державі та перенесення його в більш позитивне русло на основі побудови якісної політичної системи, відкритого уряду (open government) та підтримки цілісності (integrity).

На завершення, слухачі подякували Оксані Гус та Олександрі Койдель за відкриття нових горизонтів у розумінні прихованих припущень і мотивів у визначенні корупції, а також за отримання підґрунтя для роздумів на тему реконцептуалізації антикорупції як явища.

Лекція відбулась за підтримки Київської школи економіки у партнерстві з ACREC.